Томас Карлейль, англійський філософ ХІХ століття, перевернув усі мої уявлення про суспільство. Його ставлення до демократії, якої всі ми так прагнули, вразило мене. «У світі стільки йолопів, а ви влаштовуєте вільні вибори…» — писав Карлейль.
Ми так прагнулі демократії, і ось вона прийшла. Ми обираємо собі Президента, якого хоче більшість, ми обираємо собі Верховну Раду, таку, яку хоче більшість. Потім Президент, якого обрала більшість, призначає некомпетентний (як пізніше виявляється) уряд, і уряд цей прямує у відставку, а хтось тікає в Ізраїль із тихою надією на успішне майбутнє своїх наступників. Тим часом обрані більшістю народу депутати приймають такі закони, яких не може виконувати ні більшість народу, ні його ж таки меншість, а всю решту часу ці обранці самовіддано працюють над вдосконаленням цих законів. Папери пишуться, руки жестикулюють, кнопки натискаються, прапорці майорять. А все стоїть на місці. Чому ж так діється?
Вільні вибори – це далеко не панацея від наших проблем. А все тому, що у нас є певні ілюзії щодо нашої більшості. Ми подивилися на США, побачили, як вільно і щасливо вони живуть, якими багатими і сильними є демократичні країни, і вирішили: ось нарешті ми найшли розв’язання всіх наших проблем – вільні вибори. І якось само собою вирішилося, що те, чого хоче більшість, буде найкраще. Аж гульки!
Від наших очей сховалась одна обставина: демократичні країни процвітають не тому, що в них більшість обирає собі уряд і президента, а тому, що в них йолопи на даний час становлять меншість. А хто ж вони такі, йолопи?
Один голова правління місцевої філії великого українського банку розповів мені таку історію. Приїхала до них делегація чи то з Німеччини, чи то зі США ознайомитися з можливостями співпраці. Всі представники, які приїжджали до них раніше, мило усміхалися, навіть пили горілку, потім поверталися на батьківщину і зникали без жодного сліду. Тому на прощальному фуршеті мій співрозмовник, мало не вхопивши за лацкани іноземця, запитав: «Прошу вас, поясніть, чому ніхто не хоче з нами співпрацювати, чому всі тікають і ніхто не повертається?» Той уважно подивився на нього і запитав у відповідь: «Слухайте, а чому ви весь час брешете?»
Йолопи – це люди, які говорять не правду і думають, що цього ніхто не помічає. Таких, як не дивно, легко обдурити. Йолопи – це ті, що дають дітям приклади поганої поведінки. «Яка жахлива молодь!» — дивуватимуться вони потім. Йолопи – це ті, що напиваються або вживають наркотики, щоб розслабитися. Йолопи – це ті, хто матіркує, бо їх голови набиті половою. Йолопи – це, як на мене, навіть ті, що курять. Бо дві години в день йде на паління, ще дві – на те, щоб заробити на сигарети, ще дві години на день треба працювати на ліки від сигарет, а ще дві години доведеться лікуватися. Нація йолопів працює на тютюн. А коли п’ятнадцятирічна закурює у присутності батьків, йолопи кліпають очима і чухають потилицю. «Да-а…» — кажуть вони. Йолопи – це ті, що зраджують свою дружину/чоловіка, а потім дивуються, що хтось зрадив і їх. Йолопи – це ті, що пасуть очима чужих жінок, а потім позичають гроші на ліки від сифілісу, обурюючись: «Чому саме я, а не Лесик?» Йолопи – це ті, що за гроші їдуть на злочин, топчучи свої переконання. Йолопи не мають переконань, які будуть відстоюватися до смерті. Йолопи – недобрі, сміються над іншими, розпускають плітки, ворожать на картах, чаклують і читають гороскопи. «Ми розлучилися, бо вона Бик, а я Баран» — кажуть вони. Йолопи забобонні. Йолопи постійно запізнюються. Можуть пообіцяти і не виконати. Йолопи не патріоти. Вони не поважають свій народ і не люблять своєї Батьківщини. Вони невдячні й безперестанку нарікають. Йолопів не поважають у світі. Йолопи – нещасні. На їхніх обличчях смуток. «Як нам бути радісними, коли у нас стільки проблем?» — нарікають вони. Йолопи – боягузи. Вони вважають себе мудрими й обережними, але завжди дістають найбільше ударів. Йолопи вважають себе хитрими, але вони завжди обдурені/…/ Йолопи мовчать, коли в їхній присутності коїться злочин. «Моя хата с краю» — думають вони. А потім і їхніх дітей убивають чи ґвалтують. Йолопи – це ми з вами, панове! І це саме ми влаштовуємо вільні вибори. Кого, ви думаєте, оберуть йолопи?
Коли я написав це все ы перечитав, то відчув, як по мені аж мурашки поповзли. Хтось, можливо, скаже мені: «Легко Карлейлу говорити. Якби я був англійцем і жив би в Англії, то я б тоді поважав свій народ і був би патріотом.» Так скаже йолоп. Англія ж велика тим, що вона розпочала і провела дейолопізацію. Йолопи будуть завжди, але слід повсякчас боротися, щоб їх було менше. Це потребує особливих зусиль, бо йолопи люблять бути в більшості: це допомагає їм відчувати, що все нормально.
Йолопи не можуть довго жити у власній незалежній державі, бо вони не можуть нести відповідальності за долю Батьківщини і не помруть за неї у разі потреби, їх просто повбивають, як баранів.
Батьківщина в небезпеці! Україні потрібна шляхта. Я сподіваюсь, мене читає меншість. Вбий у собі йолопа. Стань шляхтичем. Допоможи стати шляхетними своїм ближнім. Завжди говори тільки правду. А тоді ми влаштуємо вільні вибори і оберемо шляхетного президента.

Ігор Ткаленко